8.06.2018 народний депутат України Ярослав Дубневич привіз фотовиставку

dsc_0849____.jpg [1]

8 червня до Щастя завітав Ярослав Васильович Дубневич — народний депутат, керівник Комітету з питань транспорту Верховної Ради України. Він погодився дати інтерв’ю та розповів про мету свого візиту до Луганщини.
- Вас вважають в Раді активним лобістом інтересів Львівщини і Ви погоджуєтеся з цією думкою. Що саме Ви робите для виборців та саме в чому відчувається допомога?
- Зараз активність громадян потроху зростає, тому допомога таким небайдужім людям надається спонсорськими внесками для реалізації проектів, спрямованих на місцевий розвиток. Усі соціальні проекти стосуються важливих напрямків: медицини, розвитку спорту, освіти та військово-патріотичного виховання молоді.
- Ви маєте на увазі військово-патріотичне виховання - це Ігри Нескорених?
- Так, в липні в селищі Сприня (Самборщина) патріотично налаштована молодь знов буде збиратися на Ігри Нескорених. Вже два роки поспіль на ігри також приїжджає юнацтво з Луганщини та Донеччини на шість днів змагань, спілкування, знайомства з історією визвольного руху та занурювання в військово-патріотичне оточення. Поїзд єдності «Труханівська січ» теж одна із ланок патріотичного зростання молоді зі сходу, заходу, півдня, півночі – загальний шлях усіх єднає.
- Сьогодні Ви привезли до Щастя волонтерський фотопроект «Якби не війна», як Ви долучилися до цього проекту та що в ньому особливого?
- Моє знайомство почалося зі Львову, де в музейній залі мене вразила презентація фотопроекту, котрий започаткували шість киянок-волонтерів. Я одразу підключився до цього волонтерського проекту, бо українці мають знати якою ціною вигартовується мирне життя. Ті, хто повертається з АТО повинні бути в зоні постійної уваги не тільки влади, але й кожного громадянина. Потрібно віддати шану та пам’ятати кожного загиблого. Саме тому фотовиставка «ЯКБИ НЕ ВІЙНА» обійшла усю Львівщину та усі обласні центри країни. А сьогодні ми привезли її до Щастя, де львівська 80-а бригада воювала, де втратили своїх вояків, де львів’яни знайшли друзів, а деякі й збудували сім’ї. До фотовиставки ми додали показ фільму «Кіборги», ліцензійні права на який були придбані у правовласників топової стрічки. Впевнений, уся Україна повинна побачити цей фотопроект і кінострічку «Кіборги», ми будемо разом з волонтерами надалі працювати над цім.

Фотовиставку «ЯКБИ НЕ ВІЙНА» було розміщено в глядацькій залі Щастинського Палацу Культури. Портрети стояли на сцені та попід стінами, і з них поглядали обличчя – в основному молоді, усміхнені чи задумливі, різні, з усіх куточків не тільки України, але й світу. Однак їх усіх об’єднала війна. Під час показу кінострічки, було відчуття живої присутності тих, чиї обличчя мовчазливо поглядали з полотен, ніби Кіборги на екрані зверталися до світлин полеглих побратимів.

Виставка, із 122 портретів звичайних військових героїв, тих, як сказала волонтерка Ірина, хто не сховався від повістки, не утік за кордон, а розпочав свій шлях на війну. Про їх життєві історії написана та видана книга. Фотовиставка побудована за тематичними блоками, кожен з яких носе своє ім’я.

«Загиблі герої» - таких настільки багато, розповіла Ірина, що було вкрай важко відібрати по однієї світлині воїна від кожної області, щоб написати з неї портрет для виставки. Волонтерка протягом заходу постійно поверталася до теми військових лікарів, котрі спасли не одне життя. Лікар Саша - до нього, де б він був, підходили люди привітатися. Він не пам’ятав їх імен, однак міг розказати про кожне поранення, важкий шлях до одужання кожного зі своїх пацієнтів.

«Дівчата» - на світлинах справжні красуні в вечірніх платтях, але в образі воїнів. Червона сукня зі шлейфом та поряд гранатомет. Загадкова дівчина в чорній вуалі, яка скриває від стороннього погляду її обличчя - позивний «Кішка», продовжує служити і зараз в військовому підрозділу. У кожної з «Дівчат» своя історія.

«Я Є» - фото у три ряди, у вічі кидається одне. З нього на глядачів поглядає хлопець, одягнутий в цивільне та в військове. Одне і теж обличчя, постать, але форма змінює чоловіка, мов би надає йому більш дорослішого, мужнішого виду. Сашко Чумак, киянин - повістка, війна, майже як у всіх на цих світлинах. Та як у кожного своя невигадана історія. Коли уходив з дома, прикріпив до акваріуму з улюбленими рибками мобільний телефон в режимі вібродзвоника. Він дзвонив двічі на день, щоб покормити рибок. Телефон включався, та корм, сипався до акваріуму з кормушки.

«Легіонери» - Ірина вказувала на світлини хлопців та на прапори різних країн – Хорватія, Грузія, Білорусь, Ічкєрія, Узбєкістан…Волонтерка переходила від світлини до світлини, говорячи про новітні війни – «Живим подяка, а мертвим вічна подяка».
"Професії "- на фото відображена реальність – на передньому фоні військовий, а позаду він же тільки в мирний час, у своїй професійній одежі. Хто масажист, хто агроном, хто гірник, усі професії, як у житті.

«Матері» та «Любов» - дві останні теми виставки, вони розташовані по різні боки залу, але поєднані між собою невідчутним зв’язком. Мабуть любов’ю. Матері з синами – скрізь край переливає почуття щастя, син повернувся до дому… Вглядаючись у обличчя матерій, неможна замітити смутку в їх очах – тільки радість, бо живий, бо знову поряд, поранений, скалічений, але живий, живий… Це материнська нездоланна любов.

А вже на другому стенді теж любов, кохання, почуття, зустрічі - історії, як народилися на війні сім’ї. Світлини проникливі, аж до мурашок, і о кожній можливо розказувати одночасно радість та смуток.

Волонтерка у шпиталі, яка не тільки виходила тяжкохворого красеня військового, але й полюбила його усім серцем. Тонесенька красуня, на яку спирається хлопець з протезом ноги. Вони йдуть по піщаному пляжу, такі щасливі, у них все попереду.

Глядачі вглядаються у світлину закоханої пари молодиків, вони такі гарні. А нижче фотографія цього ж хлопця, але з траурною стрічкою, одягненою декілька днів тому…

ЯКБИ НЕ ВІЙНА! – назва Фотовиставки говорить сама за себе.

За інформацією Виконавчого комітету Щастинської міської ради