#Леся_Українка_150

#Леся_Українка_150 [2]

 

"Ні, я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!" – це основний лейтмотив заходів у навчальних закладах Щастинських навчальних закладів.

Щастинська загальноосвітня школа № 1 провела квест з восьмикласниками "Леся Українка - скарб нашої Батьківщини": поетично, феєрично, патріотично, романтично, лірично...

Звичайний урок перетворився у свято поезії. Наразі ось які  слова вчителька опублікувала на сторінці фейсбуку: Вдячна Вам, діти, за активний пошук незнаного, за творчий запал, за чудову атмосферу, за свято... Ви - неймовірні!!!

Поринимо у дивовижний світ Лесі Українки — без перебільшення однієї із найвизначніших постатей в історії української літератури.

*** Не поет, у кого думки

Не літають вільно в світі,

А заплутались навіки

В золотії тонкі сіті.

*** Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

Що потрібно знати про Лесю Українку, щоб розуміти її творчість: до 150-річчя письменниці

Шукати маловідомі факти з життя і творчості Лариси Косач – справа марна, вважають її біографи. Постать письменниці настільки важлива для української літератури та історії, що досліджень про неї не бракує, і до 150-річного ювілею з дня її народження, під знаком якого проходить 2021 рік, їх з'явиться ще більше.

"Якщо говорити про невідому Лесю Українку, то лише в контексті недовивченого. Наприклад, немає такого відвідувача нашого музею, що б не знав, що Лариса Косач написала "Лісову пісню" і все життя, з дитинства, хворіла на туберкульоз. Спочатку заболіла рука, потім це перейшло на ноги, легені та нирки", – говорить Ольга Бойко, завідувачка Колодяжненського літературно-меморіального музею-садиби Лесі Українки.

Але цими двома фактами знання про письменницю найчастіше у широкого загалу обмежується. І музейникам майже щоразу доводиться розповідати, хто такі родина Косачів та Драгоманових, як вони пов'язані та що дали світу.

"За 100 років по її смерті майже нічого не залишилося недослідженого, – говорить науковий співробітник музею Лесі Українки у Києві Микола Захарнів. – Вже не одне десятиліття працює правило "як глухий не дочує, то вигадає". Ось чому періодично з'являються легенди навколо Лесі Українки - і це природно. Це процес канонізації великих постатей".

На думку літературознавців, головне, що потрібно пам'ятати про Лесю Українку, – вона писала драми. Драми не просто про жінок, а з жіночої точки зору: наприклад, у "Лісовій пісні" ми бачимо події очима Мавки, а не Лукаша. Зараз ми цьому не дивуємося, а за часів Лесі Українки в Україні лише починали розвиватися жіночі теми та гендерні студії.

"Якщо говорити про Лесю як про людину, то є три моменти. За характером вона дещо схожа зі своїм старшим братом Михайлом. Він видатний науковець і завжди шукав поезію у науці, а Леся Українка шукала наукову точність у мистецтві", – говорить Микола Захарнів.

По-друге, вона не боялася змін. Завжди питала себе, що слід зробити нового задля української культури. Саме тому вона підтримувала експедиції для запису співу кобзарів на фонограф, які зараз є частиною культурної спадщини.

По-третє, мала непересічний характер. Наприклад, Леся кохала Сергія Мержинського, який помирав від туберкульозу легень. Коли його стан критично погіршився, вона приїхала до нього у Мінськ. На той момент письменниця сама була виснажена хворобою і знала, що Сергій її не кохає, але все одно сиділа біля його ліжка. Мержинський не міг писати, тому надиктовував Лесі Українці листи до жінки, яку кохав, – Віри Крижанівської. Уявіть, наскільки потрібно бути відданою людиною, щоби витримати таке. А Леся Українка не лише витримувала, вона ще й в одному з листів звернулася до Віри, написавши: "Благаю, не припиняйте йому писати".

Вона без зайвих зойків терпіла болісні медичні маніпуляції. Професор Сапєжко робив їй уколи йодоформу в суглоб без анестезії. Є спогади, де він говорить: "При такій операції пацієнти-мужчини ведмедем ревуть, а тут тендітна жінка зціпила зуби і мовчить".

Її мати Олену Пчілку називали "баба з перцем" - була енергійною, впевненою у собі, безкомпромісною. Мабуть, Леся Українка була схожа характером на свою матір, але сила її духу мала інший вияв.

Біля ліжка Мержинського Леся Українка написала "Одержиму", в основі якої – біблейський сюжет про трагічну любов Міріам до Месії. І коли Ларису Петрівну питали, як вона змогла переживати повільну смерть коханої людини, відповідала: "Я з того всього жива вийшла, бо я з того створила драму".

"Одержима" входить до переліку головних творів Лесі Українки, до яких належать також "Кам'яний господар", "Кассандра" та "Лісова пісня".

"Ці твори у різні часові проміжки і різним поколінням читачів постійно відкриваються новими смислами, а це й є ознака класики", - говорить у своїй лекції [3] про Ларису Косач доктор філологічних наук, літературознавиця Віра Агеєва.