Актуальні аспекти запобігання дискримінації за гендерною ознакою
2021-03-01
1 березня відзначається день «Нуль дискримінації», мета якого – звернути увагу на неприпустимість будь-якої дискримінації людини.
У статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» термін «дискримінація» визначається таким чином: «Ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі – певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними».
Чи існує дискримінація за гендерною ознакою в Україні?
З першого погляду – ні. Жінки успішно здобувають вищу освіту, працюють на керівних посадах, займаються політикою, бізнесом, громадською діяльністю. Відсоток жінок у новообраному українському парламенті досяг найвищого в новітній історії показника, сягнувши 21% (проте бажаний показник 30%). У збройних силах України служить понад 29 тисяч жінок – військовослужбовців (на керівних посадах – понад 1000 жінок), тоді як у 2008 році служили лише 1,8 тисяч жінок.
Однак проблема гендерної нерівності у нашому суспільстві ще існує. Дівчатам та жінкам часто кажуть: «ти й так вже занадто багато досягла», «тобі достатньо цієї посади», «зроби крок назад», «для дівчинки і цього забагато», і тому формується відчуття меншовартості, вторинності, неповноцінності або неспроможності. Однак, дівчата так само, як і хлопці, мають право і можуть робити все, чого прагнуть.
Що може бути прикладом такої дискримінації?
Наприклад, в українському суспільстві зарплата жінок, у середньому, на 25-30% менша від зарплати чоловіків. В нашій країні частка жінок, що живуть у бідності, непропорційно велика і становить 65%. Україна належить до тих 17 країн світу, де існує список із кількох сотень професій, заборонених для жінок. Серед мерів обласних центрів немає жодної жінки, а на рівні об’єднаних територіальних громад частка жінок, обраних головами громад, скоротилась.
За безробіття і бідності в нашій країні все актуальнішою є проблема торгівлі людьми, серед причин якої – дискримінаційні прояви та нерівність, в тому числі гендерна. Українські жінки працюють по дому вдвічі більше чоловіків, у великих містах ця різниця більш суттєва: чоловіки на хатню роботу витрачають 12 годин на тиждень, жінки – 27 годин, а жінки у сільській місцевості – 30 годин на тиждень. В Україні існує гендерний розрив з переважанням жінок у догляді за дітьми серед людей молодого віку, та у догляді за дорослими – серед вікової групи 50–64 років. Існуюча наразі дискримінація щодо жінок у соціально-трудових відносинах більш багатостороння, ніж щодо чоловіків.
В Україні загальні принципи рівності та, відповідно, недискримінації, встановлені Основним Законом – Конституцією України. Так, стаття 24 Конституції України говорить: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».
Аналогічні гарантії рівності та заборони дискримінації містяться й у низці нормативних актів міжнародного права, які в різні часи були ратифіковані Україною, ставши невід’ємною частиною національного законодавства. До таких актів, серед іншого, належать:
1. Загальна декларація прав людини (статті 1, 2 і 7);
2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (статті 2, 3 і 26);
3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (статті 2 і 3);
4. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації;
5. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;
6. Конвенція про права інвалідів;
7. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14), а також Протокол № 12 до неї;
8. Європейська соціальна хартія (переглянута) (статті 4 та Е)
9. Рамкова конвенція про захист прав національних меншин (стаття 4) тощо.
Також, гарантії недискримінації в тому чи іншому вигляді містяться майже у кожному галузевому законі України, яких, насправді, настільки багато, що навести їх вичерпний перелік майже неможливо.
Державна політика щодо запобігання та протидії дискримінації спрямована на:
- недопущення дискримінації;
- застосування позитивних дій;
- створення умов для своєчасного виявлення фактів дискримінації та забезпечення ефективного захисту осіб та/або груп осіб, які постраждали від дискримінації;
- виховання і пропаганду серед населення України поваги до осіб незалежно від їх певних ознак, поширення просвітницької діяльності у цій сфері.
Розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов’язковим урахуванням принципу недискримінації.
З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів.
Та на жаль, дискримінація продовжує впливати на життя мільйонів людей в усьому світі. На державу покладені моральні та юридичні зобов’язання, однак дискримінація на побутовому рівні, навпаки, ще доволі розповсюджена і контролювати її прояви не вдається поки що навіть у розвинених демократичних державах. Дискримінація нікуди не дінеться, якщо з нею не боротись.
Що може зробити кожен з нас вже сьогодні?
Вставати на захист прав тих, кому в них відмовлено, захищати від дискримінації жінок та дітей, що зазнають ґендерно – обумовленого насилля в сім’ях.
Висвітлювати випадки дискримінації за ознакою гендерної ідентичності у соцмережах.
Ставитися до всіх людей із повагою, якої б статі, гендерної ідентичності, раси, віросповідання, національності тощо вони б не були. Кожному варто стати більш толерантним і справедливим, а отже і більш людяним.
Щастинське бюро правової допомоги м. Щастя, вул. Республіканська,
КПВВ, Сервісний центр.
Тел. : 095 450 58 04
